Урок-реквієм 82-х роковин трагедії 32-33 –х років  |
| «Ті маленькі рученьки,простягнуті до Бога…. Маленький братик, умираючи,просив Бозю : » Дай хоч одненьку картопельку…» Гурська Антоніна. Це горе – за межами болю,потойбічне, поза логікою земного буття і народної моралі. Люди не хотіли вірити в те, що ЦЕ могли творити…люди. Із чорної далини 33 – го вістять голоси очевидців про страшну трагедію українського народу,охоплюють спазмами болю душі живих. Та в цих голосах нема крику,нема розпачливої жалоби – є тихе,скорботне виповідання баченого й пережитого. У переддень 82-х роковин трагедії 32-33 –х років в 6-Б класі пройшов урок - реквієм , який провела класний керівник Берлюта О.В. Затамувавши подих шестикласники слухали розповідь про страхіття тих лиховісних років ,які описані зі слів очевидців в книзі В.Глущенка "Три голодомори". Оченята сповнювалися жахом,а серця – небажанням зрозуміти для чого це було зроблено,чому у людей відібрали все, прирікши їх на вірну смерть. По закінченню розповіді хлопчики і дівчатка,ще довго не відпускали оповідачки,засипаючи її безліччю запитань. Вони ніби все ж намагалися зрозуміти: Чому? Для чого? Хто був винен у скоєному?.. У цій безкровній війні тоталітарної системи з українським народом людина знищувалася не лише фізично – руйнувалася народна душа. Переглянувши кадри документальних стрічок діти ніби зустрілись зі свідками цієї трагедії. Сподіваємося , що такі уроки зміцнюють і роблять чистішими душі сучасних дітей. …Сяє вогник запаленої свічечки у вікні кожної оселі. Сяє вогник пам’яті у серці кожної української людини…. |
Коментарi