Іван Гурович Ткаченко

6 лютого 2004 р. Івану Гуровичу Ткаченку виповнилося б 85 років від дня народження. Видатний педагог, ініціатор і організатор інноваційних підходів у навчанні і вихованні школярів, Іван Ткаченко залишив глибокий слід у педагогічній теорії і практиці України другої половини XX ст. Невтомна праця талановитого педагога і керівника педагогічного колективу Богданівської середньої школи № 1 Знамянського району Кіровоградської області була пошанована за життя. Іван Гурович Ткаченко - Герой Соціалістичної Праці, був депутатом і членом Президії Верховної Ради Української РСР, науковим кореспондентом і завідувачем експериментальної лабораторії Науково-дослідного інституту педагогіки України, делегатом учительських з'їздів. З-під його пера вийшло 8 книг та понад 200 статей. Він залишив по собі грандіозну епістолярну спадщину, яка чекає свого дослідника.

В 1944 р., Іван Гурович був призначений директором Богданівської школи і очолював її упродовж майже 40 років.

У цій сільській школі панувала висока культура педагогічного управління й самоуправління, глибока наукова думка, плідно функціонували навчальні лабораторії і різнопрофільні майстерні, навчально-дослідні ділянки, теплиці, сад, діяли учнівські виробничі бригади, наукові товариства, різноманітні технічні гуртки.

У повсякденному житті, будучи вчителем і директором, він завжди вважав головним у своїй діяльності людяне ставлення до дітей і дорослих. Гуманне суспільство зможуть побудувати лише гуманні, добрі, мудрі люди, а виховати таких людей - тільки розумні вчителі, які не лише приймають ідеї гуманної педагогіки, а й володіють її інструментарієм.

Педагогічну діяльність учителя він розглядав як специфічний процес, що складається із певних елементів, взаємопов'язаних у своєрідне структурне ціле систему психологічних і педагогічних дій, які характеризують особистість учителя, його ідейну зрілість, чітко виявлене професійне спрямування, знання основ наук, знання психології, володіння педагогічною майстерністю.

Підготувати педагога, вважав Іван Гурович, - сформувати в нього систему знань та якостей особистості, які потрібні для виконання різноманітних функцій професійної педагогічної діяльності. Інтегративним показником досягнення таких якостей є особистісна самореалізація вчителя. Саме вона забезпечує інтенсивне соціально-професійне функціонування педагогічного процесу.

З особливою увагою ставився директор школи до досвідчених педагогів, називаючи їх «золотим фондом» колективу. Найдосвідченіших учителів залучав до науково-педагогічних досліджень, сприяв тому, щоб школа для них була творчою лабораторією.

До його школи линули за досвідом колеги з тодішнього Союзу та із-за кордону. А повчитися було чому. При Богданівській школі діяла справжня наукова лабораторія з конкретних предметних методик, школа керівних кадрів, якою Іван Гурович керував упродовж двох десятиліть і виховав цілу плеяду творчих учителів та талановитих керівників освітянської ниви.

Як директор школи, Іван Ткаченко багато уваги приділяв вихованню організаторських здібностей у своїх учнів. Робив він це надзвичайно тактовно, так уміло спрямовуючи їхню діяльність, що учням здавалося: те чи інше рішення вони знайшли самостійно.

Управлінські кроки Івана Гуровича були завжди виваженими і вмотивованими. Він завжди прагнув до логічного завершення малих і великих справ.

Справді новаторським є внесок І. Г. Ткаченка в розробку актуальних проблем управління школою. Мету управлінської діяльності він вбачав у цілеспрямованому вихованні учителя-дослідника. У цьому зв'язку Іван Гурович не тільки висловив ідею про створення на базі опорних шкіл науково-практичних лабораторій на громадських засадах для здійснення досліджень у галузі дидактики, а й на конкретному досвіді своєї школи він впроваджував у практику досягнення психологічної і педагогічної науки. Це є надзвичайно значущим та актуальним і для сучасної української школи.

Маючи надзвичайно великий талант творчого вчителя-практика, вихователя вихователів, він проявив себе і як багатогранний талановитий вчений у галузі педагогіки і психології.

Аналіз творчої спадщини Івана Гуровича дає підстави для висновку про наявність у ній цілісної педагогічної системи.

Не вживаючи поняття продуктивне навчання, Іван Гурович у 50 - 70 рр. XX ст. практично розробив основи теорії та запровадив у практику продуктивне навчання, яке в Європі почало розвиватися лише в 90-х роках минулого століття. Підтвердженням цьому є те, що навчально-виховний процес в Богданівській СШ №1 характеризувався:

по-перше, самостійною навчальною діяльністю учнів, пов'язаною з реальною працею в майстернях, на навчально-дослідній ділянці, в учнівській виробничій бригаді, орієнтованою на реальний, суспільно значимий кінцевий продукт;

по-друге, переосмислювалася роль педагога, він переставав бути посередником у передачі абстрактних знань, а ставав консультантом, «тренером», наставником, який підтримував учнів у досягненні органічного поєднання навчання з продуктивною працею.

Здійснювалося розширення освітнього простору, навчальна діяльність виходила за межі класу, учні здобували нові знання, які закріплювалися у процесі продуктивної праці в шкільних майстернях, на навчально-дослідних ділянках, у полі, на фермі тощо.

Організована навчально-продуктивна діяльність ефективно впливала на морально-ціннісні мотиви і поведінку як учнів, так і вчителів.

Співпраця орієнтувала їх на свободу творчості й самопізнання як основу продуктивного навчання, де на першому плані були інтереси особистості, її гармонійний розвиток і самореалізація.

І. Г. Ткаченко доводив теоретично і демонстрував на практиці, що трудова школа - це не школа ручної праці, а спільне створення всіма сукупного загального суспільно корисного продукту, рівність усіх в діяльності. Навчання у його школі мало характер двостороннього процесу. З одного боку воно спрямовувалося від практики - до абстракції, від досвіду - до поняття, а з іншого - навпаки здійснювалася інтеграція теорії і практики, що, за образним висловом Івана Гуровича приводило до того, коли практика перестає бути сліпою, а теорія - безкорисною.

І. Г. Ткаченко зробив значний внесок в теорію і практику поєднання навчання з продуктивною працею. У продуктивній праці педагог вбачав два важливі аспекти: по-перше, це усвідомлення взаємозв'язку людини з природою (особистісна сторона праці, в якій проявляються індивідуальні нахили, творчість, майстерність); по-друге, створення матеріальних цінностей для суспільства (суспільна сторона продуктивної праці).

Тему дитячої праці, виховного її потенціалу він зробив головною у всій своїй науковій і практичній діяльності. Проблемам трудового навчання і виховання учнів присвячена кандидатська дисертація Івана Гуровича. Він у науково-педагогічному дослідженні визначив стратегію і тактику впровадження суспільно корисної та продуктивної праці в повсякденне життя та навчально-виховний процес школи.

До суспільно корисної, продуктивної праці Іван Гурович ставився як до могутнього вихователя. У його діяльності вона постає серцевиною гармонійного розвитку особистості, тому що саме в праці людина утверджує себе як громадянин, який прилучається до сфери суспільного життя. Він вважав, що праця лише тоді стає виховною силою, коли збагачує інтелектуальне життя, сповнює багатогранним змістом розумові інтереси, перетворюється в органічну потребу. Виконуючи різні види трудової діяльності, школярі поєднують працю рук і розуму, зусилля м'язів і думки, розвивають винахідливість, кмітливість, творчу ініціативу.

Використовуючи численні чинники й приклади з життя школи, з практики, він теоретично обґрунтував зв'язок трудового виховання з моральним, естетичним та фізичним розвитком молоді, показав роль праці у формуванні особистості, у вихованні в учнів любові до людей праці, постійно наголошуючи на тому, що трудова активність школярів відкриває широкі перспективи для подальшого розумового розвитку та трудового становлення молодої особистості.

Адже від того, яким буде погляд на працю у тих, хто вступає в життя, якими темпами просуватиметься вперед кожне нове покоління порівняно з попередніми в своєму моральному розвиткові залежить поступовий перехід до нового демократичного суспільства.

В контексті модернізаційних змін у національній системі освіти і виховання освітня діяльність і педагогічна спадщина І. Г. Ткаченка набувають особливого значення, адже він, як педагог-новатор став творцем педагогічної системи, яка перебуває в органічній взаємодії з педагогічною системою В. О. Сухомлинського. Дитина в системі виховання, упровадженій у Богданівській школі, передусім - об'єкт любові та піклування, об'єкт виховання. У цій системі зовнішній педагогічний вплив на дитину організовувався таким чином, щоб пробуджувати внутрішні сили, стимулювати прагнення до саморозвитку, створюючи для цього умови та можливості. Дитина протягом усього процесу становлення як особистості, зокрема навчання в середній школі, виступає як Творець. Спочатку - це творець власних уявлень про навколишній світ, чого він досягає самостійним пізнанням оточуючої дійсності в процесі спостережень, власного осмислення сприйнятого й вироблення своєї оцінки баченого та почутого. В процесі навчання дитина - Творець, здобувач знань, володар і розпорядник знаннями. Вона виробляє власний світогляд, бачення своєї ролі в суспільстві, бере посильну участь у суспільному виробництві, формує плани на майбутнє. Цілком закономірно, що весь цей шлях участі дитини у педагогічному процесі викликає потребу в самореалізації та самовихованні.

Надзвичайно актуальними в сучасних умовах розвитку нашої держави є погляди педагога на проблеми і перспективи сільської школи. Стратегічне завдання цієї школи І. Г. Ткаченко вбачав у вихованні високоосвіченого, всебічно розвинутого громадянина і молодого господаря нашої держави, спроможного у своїй практичній діяльності використовувати найновіші досягнення науки і техніки, ефективно працювати в умовах науково-технічного прогресу у сфері сільськогосподарського виробництва.

Він написав понад 30 наукових праць, присвячених впровадженню різних аспектів педагогічної спадщини відомого земляка і колеги В. О. Сухомлинського.

Думки і погляди Василя Олександровича та Івана Гуровича дуже збігалися. Про це сам Іван Гурович писав так: «Думки наші щодо навчання і виховання підростаючого покоління дуже збігалися, і тому, читаючи його працю «Серце віддаю дітям», яка так високо оцінена нині, я чую відгомін і своїх роздумів і суджень. У нашій школі книга Василя Олександровича, його педагогічна спадщина стала дороговказом для кожного вчителя, для всього колективу... Це висока оцінка не тільки його, а й нашої буденної і водночас звитяжної праці!».

У свою чергу багато теплих і хороших слів на адресу І. Г. Ткаченка сказано В. О. Сухомлинським. На сторінках його книг звучать сповнені поваги і високої оцінки діяльності богданівського директора слова: «Справді народний учитель - людина, що вміє „глаголом жечь сердца людей"; справжній майстер педагогічного процесу, зразок для вчителів і класних керівників».

Отже ми переконані, що І. Г. Ткаченко, безперечно, заслуговує на звання відомого українського вченого-педагога другої половини XX ст. Його ідеї були і залишаються новими і прогресивними. Значну частку їх втілено в життя. Звертаючись до педагогічної спадщини Івана Гуровича, сучасні освітяни знайдуть чимало корисного у справі розробки і творчої реалізації концептуально-теоретичних і практичних проблем української школи початку нового століття та підвищення професійної майстерності.

Педагогічний доробок педагога і вченого висвітлено у монографічному дослідженні А. Б. Іванко «В. О. Сухомлинський, І. Г. Ткаченко: діалог самодостатніх педагогічних систем» та кандидатській дисертації О. В. Максимчук «Система трудового виховання в педагогічній спадщині І. Г. Ткаченка», десятках статей у наукових та періодичних виданнях.

Творчий науково-педагогічний доробок Івана Гуровича Ткаченка є для нас і сьогодні надійним дороговказом та потужним фундаментом освіти і педагогічної науки молодої незалежної України.

Життя і діяльність Івана Гуровича Ткаченка - це блискучий приклад служіння українському народові.