Методичні рекомендації щодо здійснення психологічного супроводу процесу адаптації учнів до навчання в 5 класі

Максимова Наталія Анатоліївна,

методист центру практичної психології

і соціальної роботи Київського обласного інституту

післядипломної освіти педагогічних кадрів

Кожна людина в певні періоди свого життя зазнає труднощів, які пов’язані з освоєнням нового виду діяльності, нових умов життя. Проблема адаптації до умов оточуючого середовища, зокрема навчання, є однією з актуальних у сучасній педагогіці та психології.

Дослідження даної проблеми описано різними авторами: В. О. Каверіним, М. М. Безруких, Є. М. Горлановою, І. В. Дубровіною, С. П. Єфімовою, А. І. Захаровим та іншими. Важливу роль відіграли праці Н. І. Гуткіної, Л. І. Божович, які займалися дослідженням проблеми, дослідження Т. Т. Кравцова, Є. Є. Кравцової, які розглядають систему взаємовідносин дитини з оточуючим світом. Цілісним підходом до проблеми шкільної дезадаптації вирізняються дослідження Б. М. Головко, О. А. Головко, В. Є. Кагана, І. В. Крук, О. Ю. Осадько та ін. Подолання шкільної дезадаптації можливе лише за умови комплексного підходу. Автори цих концепцій розглядають причини порушення особистісного розвитку, зокрема психолого-педагогічні, соціальні.

У Державному стандарті базової та повної загальної середньої освіти та листі Міністерства освіти і науки України від 24.05.2013 №1/9-368 «Про організацію навчально-виховного процесу у 5-х класах загальноосвітніх навчальних закладів і вивчення базових дисциплін в основній школі» зазначено, що відбір змісту предметів школи ґрунтується на принципі наступності між початковою й основною школою. Забезпечення такої наступності та здійснення заходів, спрямованих на адаптацію дітей до основної школи є важливою передумовою успішного навчання учнів у 5-му класі.

Адаптація (від. лат. аdapto – пристосовую) – це пристосування органів чуття та цілого організму до нових, змінених умов існування.

Адаптація біологічна – пристосування організму до фізичних умов (температури, тиску, вологості, освітлення, запахів, звуків та змін у власному організмі).

Психічна адаптація – це процес взаємодії особистості із середовищем, при якому особистість повинна враховувати особливості середовища, й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значимих ланцюгів. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку та використанні адекватних способів задоволення основних потреб [1].

Адаптація в соціумі - це засвоєння особистістю соціального досвіду суспільства загалом і досвіду того конкретного середовища, до якого людина належить.

Процес взаємодії особистості та середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних потреб. До них належать: потреба в безпеці; фізіологічні потреби (в їжі, сні, відпочинку тощо); потреба у прийнятті та любові; у визнанні та повазі; у самоствердженні, самовираженні й розвитку «я».

Якщо навколишнє середовище виявляє до людей вимоги, а деякі з них важко адаптуються в силу їхніх особистісних чи вікових особливостей, то в них може розвинутись відчуття соціальної, психічної і соматичної напруги, що є загрозою дезадаптації.

Дезадаптація – це формування неадекватних механізмів пристосування людини до умов навколишнього середовища, порушень у поведінці, конфліктних відносин, психогенних захворювань і реакцій, наявність підвищеного рівня тривожності, негармонійний розвиток особистості. Однією з важливих проблем сучасної системи освіти є проблема розвитку адаптаційних можливостей особистості і профілактика дезадаптації. Особливої уваги потребують учні молодшого шкільного віку. Найважливішим є те, що процес звикання до шкільного життя та його умов є складним. Одні діти проходять цей процес легко, без психічних травм, а інші – важко, з чого і випливає проблема «шкільної дезадаптації» [8].

Термін «шкільна дезадаптація» використовувується для опису різних проблем і труднощів, що виникають у школі – втрата дитиною навчальної мотивації, низька успішність, конфліктність у спілкуванні з учителями й однолітками, схильність до асоціальної поведінки, низька самооцінка, домінування негативного емоційного напруження. Цілком природньо, що подолання тієї чи іншої форми дезадаптивності повинне бути спрямоване на усунення причин, що її викликають [8].

Для розв’язання проблем наступності в навчально-виховному процесі, особливо в період адаптації учнів молодшого шкільного віку до нових умов навчання у 5-му класі усім учасникам навчально-виховного процесу необхідно:

- враховувати індивідуальні та психологічні особливості 10-11-річних школярів;

- забезпечити систему взаємозв’язків у змісті, формах і методах педагогічного процесу, оптимальне співвідношення та зв’язок між окремими етапами навчального процесу;

- створювати освітньо-дидактичні ситуації, в яких дитина почувала б себе невимушено, комфортно, не боялася розкривати світ власних емоцій;

- забезпечити систему оптимальних вимог до знань і поведінки учнів, їхніх моральних якостей, форм і методів роботи з ними;

- упроваджувати засоби стимулювання та заохочення дітей до пізнавальної діяльності;

- розвивати рефлексивні вміння;

- формувати навички самоконтролю й самооцінки, вміння аналізувати причини неуспішного адаптаційного періоду.

Успішній адаптації учнів 5-х класів до навчання в основній школі сприятимуть цілеспрямована координація дій адміністрації, працівників психологічної служби, педагогів, їхній професіоналізм і досвідченість, а також ефективна взаємодія з батьками.

Процес адаптації тривалий і пов’язаний зі значним навантаженням на всі системи організму.

У 5-му класі діти переходять до нової системи навчання: «класний керівник - учителі-предметники», уроки проходять у різних кабінетах, інколи діти навіть змінюють школу, у них з’являються нові однокласники. Перехід із молодшої школи до основної пов’язаний із внесенням змін у динамічні стереотипи спілкування, діяльності, а також із збереженням окремих компонентів попереднього соціального досвіду. До того ж перехід із початкової школи у середню співпадає зі своєрідною віковою кризою - початком переходу від дитинства, що є досить стабільним періодом розвитку, до молодшого підліткового віку. Складність цього періоду обумовлена передусім сукупністю тих змін, що відбуваються у внутрішньому світі дітей даного віку.

ВониДорослішають і розвиваються розумово, психічно й фізично. Основний зміст розумового розвитку учнів у цей період полягає в перебудові всієї пізнавальної сфери у зв'язку з розвитком теоретичного мислення. У свою чергу, теоретичне мислення, тобто мислення в поняттях, сприяє виникненню таких новоутворень молодшого шкільного віку як довільність, внутрішній план дій (планування), рефлексія.

Недостатній рівень розвитку цих новоутворень найчастіше викликає труднощі в навчанні п'ятикласників.

На початку підліткового віку у психічному розвитку учнів також відбуваються зміни: навчальна діяльність втрачає своє головне значення, але продовжує займати значне місце в діяльності школярів, впливати на зміст та рівень розвиненості особистісних структур. У цей самий час перехід до навчання в середніх класах характеризується появою своєрідної мотиваційної кризи, що викликана зміною соціальної ситуації розвитку, зміною змісту внутрішньої позиції школяра. На відміну від «класичного» підліткового віку, він поки що має слабке вираження в поведінці, зовнішніх проявах. Переживання школярів, пов'язані з такими змінами, не завжди усвідомлюються ними, внаслідок чого може виникнути психологічна незахищеність перед новим етапом розвитку при переході до навчання в 5 класі.

Видозмінюються цілі, зміст і характер навчальної діяльності, що обумовлено введенням нових предметів. Основним завданням на цьому етапі стає вже не процес формування умінь (говорити, читати, писати), а організація спільного та самостійного отримання знань, занурення у зв'язки та відношення між тими чи іншими явищами дійсності. Зрозуміло, що за таких умов неможлива повна послідовність змісту, мети, методів та засобів навчання між І і ІІ ступенями школи, що у свою чергу сприяє появі різноманітних труднощів у п'ятикласників.

Змінюється характер стосунків із однолітками, дорослими, зокрема вчителями. Змінюється колектив учнів. Однак рівень сформованості цього колективу ще низький, тому вся робота з налагодження товариських, дружніх стосунків ще попереду. Зростає кількість міжособистісних контактів (у спілкуванні, спільній діяльності тощо) учнів класу та вчителів-предметників, що не тільки урізноманітнює, але й ускладнює процес адаптації п'ятикласників. Саме цей фактор, дуже сильно впливає на адаптаційний процес дітей. Встановлено, що навіть тоді, коли учневі важко дається засвоєння навчального предмета, але в нього дружні стосунки з учителем, це знімає внутрішні перешкоди на шляху навчання. Протилежною є ситуація, коли учень не знаходить з учителем «спільної мови». У цьому випадку навчальний процес значно ускладнюється для учня та сприймається ним як неприємність, якої він не може уникнути. Змінюється й стиль стосунків у системі «вчитель-учень». Дитина, яка звикла в початковій школі до одного стилю стосунків, важко й емоційно напружено переходить до іншого, особливо, якщо цей перехід різкийавторитарний.

Розширюється кількість предметів, які вивчаються у 5 класі. До того ж, їх викладають різні вчителі, кожний з яких намагається довести учням важливість саме його предмета. Звичайно, учням важко зорієнтуватися в такій ситуації; у них починає формуватися вибіркове ставлення до навчальних предметів. В основі такої вибірковості часто лежить емоційна сторона стосунків між учителем та учнем, що також впливає на адаптацію.

Як свідчать результати опитувань, учителі, які викладають у 5-х класах, часто не бачать різниці між п’ятикласниками й іншими школярами основної школи. І як результат – завищені вимоги до учнів, зниження рівня навчальних досягнень, мотивації навчання. Такий підхід до навчання може ускладнити процес адаптації школярів.

Виявити учнів, які не змогли адаптуватися до умов навчання в 5–6-х класах ми можемо за такими показниками:

• зниження успішності навчання;

• відсутність інтересу до навчання;

• поява ознак стурбованості, неадекватних поведінкових реакцій на зауваження й репліки вчителя;

• погіршення взаємин з однолітками.

Водночас учитель має знати, що всі ці особливості об’єктивні, швидко минають і не спричиняють негативного виливу на навчання, якщо не стають предметом особливої уваги педагога. Він повинен ураховувати типологічні й індивідуальні особливості дітей цього віку й будувати навчально-виховний процес відповідно до них.

Проблему адаптації 5-класників до нових умов навчання доцільно розв’язувати спільними зусиллями сім’ї та школи. Критерієм успішної адаптації до нових умов є, насамперед, ступінь збереження психічного і фізичного здоров’я. Тому важливо, щоб батьки слідкували за дотриманням режиму дня школяра. Основними елементами режиму дня є різні види розумової ї фізичної діяльності, відпочинок з максимальним перебуванням на свіжому повітрі, регулярне харчування, повноцінний сон та вільний час, що призначений для задоволення індивідуальних нахилів та інтересів.[7]

Важлива роль належить працівникам психологічної служби, які забезпечують психологічну складову психолого-педагогічного супроводу процесу адаптації п’ятикласників.

Психологічний супровід процесу адаптації учнів до навчання в 5 класі – це система професійної діяльності психолога, спрямована на створення соціально-психологічних умов для збереження і зміцнення здоров’я, успішного навчання і психологічного розвитку дитини в ситуаціях взаємодії з однолітками і дорослими в загальноосвітньому навчальному закладі. Психологічний супровід періоду адаптації п’ятикласників може проходити наступні етапи:

Перший етап – робота з випускними класами початкової школи. Для профілактики дезадаптації випускників 4-х класів під час переходу до середньої школи доцільними є такі заходи: відвідування спільно з учителями, яких призначено класними керівниками, уроків у майбутніх 5-х класах для ознайомлення із стилем викладання класовода; проведення спільно (практичний психолог, соціальний педагог, класовод та майбутній класний керівник) виховного заходу; психологічна підтримка учнів, тобто комплекс заходів як з класним колективом в цілому (відвідування уроків, анкетування, проведення діагностування, спостереження за дітьми на перервах та в позаурочний час, бесіди з учнями і вчителями), так і індивідуальна робота за результатами діагностики.

Фахівцем психологічної служби, на підставі проведених обстежень учнів, складається план корекційних заходів щодо усунення виявлених недоліків:

• індивідуальні або групові заняття з фахівцями;

• відстеження та проведення комплексних діагностичних обстежень;

• проведення корекційних занять;

• рекомендації класному керівнику та вчителю-предметнику;

• підготовка матеріалів на консиліум з характеристикою динаміки розвитку дитини і динаміки корекційної роботи;

• оцінка ефективності проведеної розвиваючої або корекційної роботи;

• рекомендації з подальшого вибору оптимальної для розвитку дитини навчальної програми.

Другий етап - робота з учнями п’ятих класів:

Робота з вивчення процесу адаптації п’ятикласників проводиться у першому півріччі. Вона складається з діагностичної роботи та низки заходів щодо психологічної профілактики дезадаптації.

У плануванні та здійсненні діагностичної роботи практичний психолог загальноосвітнього навчального закладу керується Положенням про психологічну службу системи освіти України, Положенням про експертизу психологічного та соціологічного інструментарію, що застосовується в навчальних закладах. Психологічна діагностика учнів здійснюється за згодою батьків чи осіб, що їх замінюють.

Обираючи методику дослідження, практичний психолог обов’язково повинен звертати увагу на її відповідність віку дитини та меті діагностичного обстеження. Важливою умовою проведення діагностичного обстеження є емоційний стан дитини під час діагностики та створення доброзичливої атмосфери, налагодження контакту фахівця з дитиною.

За результатами психодіагностичних досліджень практичний психолог зобов’язаний вести відповідну документацію і статистичну звітність (протоколи діагностичних досліджень, аналітичні довідки, індивідуальні картки психологічного супроводу дитини).

Завдання даного етапу:

1. Організувати і провести психологічне обстеження п'ятикласників (навчальна мотивація, рівень самооцінки, емоційне самопочуття, соціометричний статус).

2. Виявити школярів, які зазнають труднощі в адаптації, і визначити характер і причини таких труднощів.

3. Визначити засоби надання допомоги школярам, які зазнають труднощі в процесі адаптації.

Діагностичний мінімум проводиться психологом в кінці 1-го семестру навчання за такими напрямами: психологічне обстеження школярів, експертне опитування педагогів і батьків. Діагностичний мінімум має включати діагностичні методики для дослідження таких адаптаційних процесів:

‒ процес адаптації між окремими членами класного колективу, між колективом і учителями;

‒ процес реадаптації раніше сформованих і переадаптації актуалізованих міжособистісних контактів учнів у змінених, оновлених обставинах навчання;

‒ внутрішні процеси самопристосування учнів у змінених умовах шкільного життя.

Програма психологічного дослідження може складатися з наступних методик:

- учбова мотивація: мотиваційна анкета для учнів;

- рівень самооцінки «Інтегральна самооцінка особи» (варіант Дембо-Рубинштейн), методика «Неіснуюча тварина»;

- емоційна сфера: методики «Неіснуюча тварина» (агресивність), Шкала особистої тривожності для учнів 10 – 12 років Прихожан А.М., діагностика шкільної тривожності (за методикою Філіпса), шкала тривожності (шкала Тейлора, адаптація М.М.Пейсахова);

- соціометричний статус: для діагностики соціального статусу і структури учнівського колективу застосовується метод соціометрії; при необхідності для визначення емоційної задоволеності відносинами може проводитися тематичний малюнок «Мій клас», анкета «Мій клас».

З педагогічним колективом рекомендуємо застосовувати методику «Схема-характеристика класу».

З батьками – Анкету для батьків п'ятикласників.

Виявлення причин труднощів у навчанні і поведінці окремих учнів рекомендовано здійснювати під час індивідуальної психодіагностики (підбір методик визначається відповідно до типу труднощів, запиту, особливостей дитини).

Третій етап - психологічна просвіта педагогічних працівників та батьків.

Для реалізації даного напряму діяльності рекомендуємо використовувати такі форми роботи: засідання психолого-педагогічного клубу, випуск психологічної газети закладу, виступи на педрадах, батьківських зборах (узагальнені дані результатів дослідження, рекомендації, індивідуальні та групові консультації), "круглі столи", психолого-педагогічні консиліуми, лекції, семінари з елементами тренінгу, рекомендації вчителям-предметникам та вчителям початкових класів тощо.

Четвертий етап – корекційна робота. Корекційно-розвивальна робота здійснюється з метою відновлення цілісності особистості, балансу психодинамічних сил, гармонізації внутрішнього світу та модифікацію поведінки дитини засобами збагачення і зміни соціального середовища або навчання нових форм поведінки.

На цьому етапі практичними психологами корекційно-розвивальних, просвітницькі програми для учнів щодо полегшення процесу адаптації.

Основні етапи корекційно-розвивальної роботи:

I. Діагностичний, містить такі види діяльності практичного психолога:

- вивчення запиту;

- первинне формулювання психологічної проблеми;

- висування гіпотез стосовно причини психологічної проблеми;

- комплексна психологічна діагностика особистості;

- визначення чинників, які пов’язані з указаною проблемою або зумовлюють її появу;

- формулювання психологічного діагнозу з обов’язковим визначенням прогнозу подальшого розвитку особистості за умови своєчасної корекції та за відсутності такої;

- розробка загальної програми психологічної корекції з урахуванням усіх перелічених чинників та вимог.

II. Установчий, передбачає такі важливі моменти корекційної діяльності психолога:

1. Формування адекватного ставлення учня до своєї проблеми, до психолога та до методів корекційного впливу. Це допоможе йому уникнути як недооцінки, так і переоцінки своєї проблеми й ролі психолога в її розв’язанні. У першому випадку учень не має стимулу для усунення своїх проблем, у другому – слабшає його віра в себе і свої можливості;

2. Можливе переформулювання запиту, мети психологічної корекції;

3. Створення активної настанови особистості на корекційну роботу;

4. Формування мотивів самопізнання та самовдосконалення, усвідомлення себе суб’єктом саморозвитку, який відповідає за свою поведінку, емоції та рішення.

III. Корекційний (виконання корекційно-розвивальної програми).

Проведення занять із учнями відповідно до корекційної програми. Контроль за динамікою корекційної роботи. Надання батькам зворотного зв’язку про хід корекційної роботи.

Психолог повинен враховувати, що динаміка психокорекційного процесу може бути окреслена не прямою лінією («поступова стабілізація», «поліпшення», «зміна» тощо), а скоріше ламаною. Це означає, що в кожному психокорекційному процесі є свої падіння і злети, уповільнення і прискорення руху, рівні ділянки (нагромадження) і сплески (якісний стрибок) і навіть регресія, погіршення стану (внутрішній опір, реакція протесту). Це відбувається тому, що головними в психокорекції є процеси емоційні, процеси переживань, а емоції – це, як відомо, динамічні психологічні утворення.

IV. Оцінка ефективності психокорекції.

Оцінка результативності корекційної програми з огляду досягнення запланованої мети. Складання рекомендацій щодо виховання й навчання, спрямованих на закріплення позитивних результатів корекційної роботи.

За умови вчасного виявлення дезадаптованих дітей, які важко пристосовуються до нових умов навчання в середній школі, можна попередити можливі негативні явища на даному етапі розвитку особистості школяра: полегшити процес адаптації, уникнути стресів, негативних переживань, надмірних емоцій, конфліктів та погіршень фізичного здоров’я, яке залежить від стану психіки дитини, які можуть виникнути в подальшому процесі навчання.

Література

1. Бойко І. І. Психологічна адаптація підлітка до нових умов навчання / І.І. Бойко // Психологія : збірник наукових праць НПУ імені М.П.Драгоманова. – Випуск 2 (5).– С. 92-95.

2. ВенгерА.Л. Психологическое консультирование и діагностика : практическое руководство / А. Л. Венгер. Часть 1. – М. : Генезис, 2001. – 160с.

3. Єсіп, О. Психологічна служба в ДНЗ : семінар-тренінг для практичних психологів і методистів / О. Єсіп // Психолог. Шкільний світ. – 2008. – №22/24. – С. 16-19.

4. Карабаєва, І. І. Наука – практиці: інтерактивні методи в роботі практичного психолога / І. І. Карабаєва // Обдарована дитина. – 2010. – № 3. – С. 28-38.

5. Колесіна Т. Діагностика і корекція психічного розвитку дітей / Тетяна Колесіна // Початкова школа. – 2000. – № 5. – С. 30–3 ; № 6. – С. 40–43. – (Превентивне виховання).

6. Кузікова С. Б. Теорія і практика вікової психокорекції : навч. посібник / С.Б. Кузікова. – Суми : ВТД "Університетська книга", 2006. – 384 с.

7. Лист МОН України від 24.05.2013 №1/9-368 «Про організацію навчально-виховного процесу у 5-х класах загальноосвітніх навчальних закладів і вивчення базових дисциплін в основній школі»

8. Милославова И. А. Адаптация как социально-психологическое явление / И. А. Милославова // Социальная психология и философия. – Л., 1973. – Вып. 2. – С. 116-118.

9. Реан А.А. Психология адаптации личности. Анализ. Теория. Практика / А.А. Реан, А.Р. Кудашев, А.А. Баранов. – СПб. : прайм-ЕВРО-ЗНАК, 2006. – 479с.

10. Слободчиков В.И. Антропологический поход к решению проблемі психологического здоров’я детей / В.И. Слободчиков, А. В. Шувалов // Вопросы психологии. – 2001. – №4. – С. 91-105.